Методичні рекомендації щодо розрахунків економічно обгрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги


Методичні рекомендації щодо розрахунків економічно обгрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги

Наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України
від 29 березня 1999 р. № 78

1. Загальні положення

1.1. Методичні рекомендації розроблені на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.98 № 939 "Про вдосконалення системи державного регулювання розміру квартирної плати та плати за утримання будинків і прибудинкових територій" з метою реалізації Концепції реформи житлово-комунального господарства в Україні, а також Програми демонополізації житлово-комунального господарства та утворення конкурентного ринку комунальних послуг на період до 2000 року для забезпечення нормативно-методичної бази формування економічно обгрунтованих тарифів на утримання та ремонт житла і надання комунальних послуг.
Документ має рекомендаційний характер, і рішення щодо його застосування приймається місцевим органом державної виконавчої влади та органом самоврядування.

1.2. Метою розробки цих Методичних рекомендацій є формування нового, економічно обгрунтованого підходу до встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги.
Запропонована методологія дозволяє відійти від витратного методу формування собівартості та директивного визначення рівня рентабельності і представити тариф як економічний важіль, який дозволить, з одного боку, виключити непродуктивні і невиправдані витрати, а з іншого, створити економічне підгрунтя для реалізації необхідних заходів щодо вдосконалення технологічного процесу.

1.3. Традиційно при встановленні тарифів на послуги підприємств житлово-комунального господарства використовувалися фактичні дані, тобто дані минулого періоду. При цьому обгрунтування підприємствами житлово-комунального господарства рівня собівартості і тарифів також полягало у відтворенні фактичних даних минулого періоду.
Суттєві недоліки такого підходу:
- зменшення впливу на собівартість заходів щодо зниження витрат і прогнозованих змін обсягу споживання послуг;
- неможливість вирахування необхідного збільшення обсягу робіт із заміни зношених основних фондів та розвитку підприємств, перешкода реалізації інвестиційних проектів;
- відсутність стимулювання ресурсозбереження, оскільки збільшення витрат (у тому числі в результаті нераціонального господарювання), як правило, компенсується зростанням тарифу, а при одержанні економії від зниження витрат завдяки вжитим заходам плановий тариф, звичайно, знижується;
- норматив рентабельності, який визначає прибуток підприємства і затверджується регулюючим органом за видами діяльності житлово-комунального господарства, носить обмежувальний характер, не має економічного обгрунтування і стримує розвиток підприємств.
Виходячи з цього можна зробити такі висновки:
- оцінка рівня фактичних витрат повинна бути лише першим етапом формування економічно обгрунтованого тарифу, в процесі якого необхідно шляхом аудиту виявити наявність нераціональних витрат і, на підставі нормативів з урахуванням необхідних коригувань фактичних витрат, вирахувати плановий рівень собівартості;
- у міру того як підприємства, що надають житлово-комунальні послуги, стають більш самостійними суб'єктами господарювання і несуть все більшу відповідальність за розвиток основних фондів, вони повинні мати визначені фінансові можливості забезпечення цього розвитку.

1.4. Концепція запровадження економічно обгрунтованих тарифів (далі - тарифи) на сучасному етапі реформування житлово-комунального господарства грунтується на таких основних принципах:
- розрахунок собівартості здійснюється за складовими, визначеними діючою Інструкцією з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства (далі за текстом "Інструкція"), але цей розрахунок базується на чинних нормативних документах;
- розрахунок прибутку здійснюється на основі визначення фінансових потреб підприємства для функціонування і розвитку його виробничої та соціальної сфери. Його величина планується заздалегідь шляхом розрахунку потрібного обсягу інвестицій і визначення їх частки, що фінансується за рахунок прибутку підприємств, а також розрахунку величин інших платежів, які здійснюються за рахунок прибутку.
Таким чином, ці Методичні рекомендації виходять із необхідності планування як об'єктивного рівня витрат, так і розміру прибутку підприємств, що надають житлово-комунальні послуги, а величина тарифу (Т) визначається за формулою:
Т = С + П,
де: С - планова собівартість одиниці послуги згідно з нормативами;
П - плановий прибуток підприємства, потрібний для його функціонування та розвитку, віднесений до одиниці послуги.
Слід підкреслити, що розміри витрат на поточну діяльність і розвиток підприємств у складі тарифу повинні визначатися в результаті знаходження місцевим органом державної виконавчої влади та органом самоврядування компромісу між потребами житлово-комунального господарства, можливостями бюджету і платоспроможністю споживачів послуг.
Вирахуваний рівень тарифу перевіряється на відповідність нормативам споживання житлово-комунальних послуг, скоригованим з урахуванням місцевих умов, виробництва тощо.
Розраховані в такий спосіб тарифи відображають об'єктивний рівень рівноважної ціни попиту і пропозиції: попит визначається потребами в обсязі і якості послуг, підтвердженими фінансовими можливостями споживачів послуг, а пропозиція характеризує рівень тарифу, що забезпечує відшкодування витрат підприємств житлово-комунального господарства та програм розвитку.

1.5. Тариф на житлово-комунальні послуги - це розмір плати за утримання житла і прибудинкових територій або надання комунальної послуги, що забезпечує мінімально необхідний рівень відшкодування витрат та програму розвитку об'єктів житлово-комунального господарства, прийняту місцевим органом державної виконавчої влади та органом самоврядування при дотриманні нормативів якості послуг (з урахуванням витрат на капітальний ремонт відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").
Примітка. Зв'язок кількісних і якісних показників послуг з рівнем їх оплати споживачами деталізовано в Правилах надання населенню житлово-комунальних послуг.

1.6. Тариф розраховується для кожного виду житлово-комунальних послуг у кожному населеному пункті шляхом аналізу і коригування фактичних витрат підприємств, що надають житлово-комунальні послуги, згідно з нормативами або в результаті конкурсного відбору виконавця, що заявив і реально забезпечив обслуговування за мінімальною ціною.

1.7. Тарифи для населення на житлово-комунальні послуги - це система ставок оплати житла і комунальних послуг, що діє у населеному пункті. Розмір тарифу для населення затверджується як частка від економічно обгрунтованого тарифу залежно від прийнятого місцевими органами державної виконавчої влади та органами самоврядування рівня відшкодування населенням фактичної вартості житлово-комунальних послуг.

1.8. Регулювання ціни (тарифу) - прямий або непрямий вплив регулюючого органу на розмір тарифу шляхом встановлення його граничного розміру в результаті оцінки об'єктивно необхідних витрат при прийнятій якості послуг.
Регульований тариф використовується в рамках контролю і регулювання діяльності підприємств житлово-комунального господарства, що діють на локальних товарних ринках або є природними монополістами.

1.9. За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів самоврядування в населеному пункті можуть встановлюватися два рівні тарифів: на соціальну норму площі житла, нормативне споживання комунальних послуг і на житлову площу та комунальні послуги, що їх перевищують.
Соціальна норма площі житла еквівалентна мінімальному розмірові надання житлових приміщень, що встановлюється в квадратних метрах загальної площі залежно від досягнутого рівня житлової забезпеченості, складу сім'ї тощо.
Нормативи споживання комунальних послуг складаються з нормативів водоспоживання, водовідведення та теплоспоживання. Зазначені нормативи повинні орієнтуватися на задоволення санітарних потреб населення та запобігання надмірним ресурсним витратам відповідно до Порядку визначення нормативів забезпечення населення послугами водо-, теплопостачання та водовідведення.

1.10. Основними завданнями введення економічно обгрунтованих планово-розрахункових тарифів і підвищення об'єктивності їх формування є:
- захист інтересів споживачів, у тому числі населення, при переході галузі на режим беззбиткового функціонування;
- запобігання необгрунтованому завищенню тарифів;
- забезпечення раціонального планування місцевих бюджетів;
- створення механізму регулювання цін на послуги підприємств, що надають житлово-комунальні послуги на локальних товарних ринках, шляхом контролю рівня витрат і прибутку при укладенні договорів на обслуговування;
- створення цінових орієнтирів в умовах зменшення та поступової ліквідації перехресного субсидування при наданні комунальних послуг різним категоріям споживачів.

1.11. Тарифи на кожний вид послуг можуть встановлюватися диференційовано - залежно від їх споживчих властивостей.
У першу чергу це стосується тарифів на утримання і ремонт житла, розміри яких можуть диференціюватися залежно від його споживчих якостей.
Необхідність диференціації тарифів залежно від якості надаваних житлово-комунальних послуг стає більш актуальною відповідно до підвищення рівня оплати житла і зростання цих витрат у сімейному бюджеті, оскільки за таких умов споживачі більшою мірою висувають вимоги до якості послуг та їх відповідності рівню оплати.
З розвитком ринку житлово-комунальних послуг диференціація тарифів значною мірою буде формуватися відповідно до ринкової оцінки суспільно необхідних витрат в умовах конкурентної боротьби суб'єктів господарювання і дозволить змінити ситуацію, коли гірше за якістю і розташуванням житло оплачується так, як і краще.
Існуючий рівень квартирної плати також ніяк не пов'язаний з витратами, необхідними для повного відновлення житлового фонду та його капітального ремонту. Диференціація дозволяє вирішити завдання перерозподілу коштів, отриманих у вигляді квартирної плати, виключивши положення, коли її розмір обернено пропорційний до якості житла (чим гірший стан і більше витрат на ремонт, тим більша квартплата).

1.12. Тарифи затверджуються місцевими органами державної виконавчої влади та органами самоврядування, як правило, на рік за поданням підприємств, що надають житлово-комунальні послуги, і в разі необхідності можуть коригуватися з урахуванням зміни обставин, що впливають на його величину і відображаються в договорах на обслуговування.

1.13. Для підприємств, що отримують право на надання житлово-комунальних послуг в результаті конкурсу, процедура встановлення економічно обгрунтованих тарифів має свої особливості, які висвітлені в розділі 5.

1.14. Використання при розрахунку вартості послуг двоставочних тарифів має свої особливості, наведені в розділі 5.

1.15. У додатку наведено перелік основних нормативів, чинних у галузі житлово-комунального господарства. Відсутність того чи іншого чинного документа в переліку не виключає можливості його використання в розрахунках тарифів.

2. Методика розрахунку собівартості при визначенні економічно обгрунтованих тарифів

2.1. Розрахунок собівартості

Собівартість як економічна категорія - це виражені в грошовій формі витрати підприємств житлово-комунального господарства на надання послуг споживачам.
Собівартість послуг підприємств житлово-комунального господарства складається з витрат, пов'язаних з обслуговуванням основних фондів, управлінням технологічними процесами виробництва і реалізацією послуг, використанням матеріальних, паливно-енергетичних, трудових та інших видів ресурсів.
Витрати на відтворення основних фондів включаються в собівартість у вигляді амортизації у відсотках від балансової вартості основних фондів залежно від терміну їх служби у порядку, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

2.2. Аналіз фактичного рівня собівартості

2.2.1. На першому етапі аналізується фактичний рівень собівартості, виявляються резерви зниження витрат. На основі даних аудиту (експертизи) тарифів визначається необхідність коригування розміру фактичних витрат.
2.2.2. Аудит тарифів дозволяє оцінити можливість і доцільність зниження собівартості або окремих її складових.
Як правило, результатом аудиту тарифів є виявлення непродуктивних витрат, у тому числі не причетних до даного виду діяльності, резервів зниження собівартості, виконання конкретних етапів технологічного процесу.
2.2.3. Для визначення економічно обгрунтованої собівартості необхідно враховувати:
- використання при розрахунку фонду оплати праці нормативної чисельності, яка часто є завищеною порівняно з фактичною і перевищує раціональний рівень працевитрат;
- переоцінку основних фондів (у більшості підприємств вона не відповідає реальній вартості);
- витрату ресурсів на виробництво фактичного обсягу споживаних послуг;
- змішання функцій підрядника і замовника, штучну монополізацію функцій не тільки обслуговування, а й управління. Зокрема, збір платежів за всі види житлово-комунальних послуг одним із підприємств (наприклад житловим), а не міським розрахунковим центром часто призводить до диспропорції в розподілі коштів між підприємствами різних видів діяльності.
2.2.4. Висновок про завищення окремих складових собівартості не завжди зумовлює необхідність зниження загальної суми витрат.
Варто проаналізувати перелік робіт, що враховуються в тарифі, і доповнити тими, що не виконуються, або тими, що фінансуються в недостатньому обсязі.
Виходячи з цього необхідно оцінювати доцільність зниження окремих складових витрат, а також включення в собівартість додаткових витрат.
2.2.5. Аналізується взаємовплив собівартості й обсягу реалізації послуг з урахуванням розроблених заходів щодо ресурсозбереження.
У рамках заходів реформування житлово-комунального господарства проводяться роботи зі скорочення питомого споживання матеріального носія послуги (води і теплової енергії).
Таке скорочення викликає пропорційне зниження умовно-перемінних витрат (електроенергії, палива, матеріалів, реагентів), але в результаті збереження обсягу умовно-постійних витрат зумовлює необхідність підвищення планової собівартості одиниці послуги.
2.2.6. Облік впливу зростаючої частки умовно-постійних витрат у цьому разі визначається розподілом загальної суми планових витрат на плановий обсяг реалізації послуг у натуральному виразі, розрахований з урахуванням нормативів їх споживання, заходів щодо ресурсозбереження, відображених у виробничій програмі підприємства.
При цьому розглядається і береться до уваги як необхідність підвищення планової собівартості для компенсації умовно-постійних витрат, так і заходи щодо їх зниження в плановому періоді та необхідні для цього інвестиції.
2.2.7. Оцінюється вплив собівартості на якість послуг (переліку реально виконуваних робіт, технологічних операцій) та залежність собівартості від якості наданих споживачам послуг. Визначаються завдання з підвищення якості обслуговування й оцінюється зміна поточних витрат, що забезпечує виконання додаткового переліку робіт, працездатність нових видів устаткування, реалізацію нових технологічних процесів.
Необхідно передбачити зниження тарифів за неякісне виконання робіт (послуг) або ненадання у повному обсязі передбачених тарифами робіт (послуг) підприємствами житлово-комунального господарства.
2.2.8. Собівартість послуг залежно від якості обслуговування визначається реально виконуваним переліком робіт, станом (рівнем зносу) основних фондів.
Необхідність виконання додаткових, порівняно з попереднім періодом, робіт, підвищення надійності устаткування і мереж оцінюється з погляду додаткових витрат, що за узгодженням із замовником або регулюючим органом включаються в планову собівартість.
2.2.9. Використання для розрахунку собівартості, а в остаточному підсумку - і економічно обгрунтованого тарифу, фактичних витрат без їх аналізу за зазначеними напрямами не допускається.
У разі відсутності нормативів або їх істотної невідповідності реальним умовам місцевим органом державної виконавчої влади та органом самоврядування або уповноваженою ним організацією повинні бути погоджені нормативи, що відображають особливості організації та технології виробничого процесу.
При цьому в обов'язковому порядку використання при плануванні собівартості фактичних витрат навіть за окремими статтями вимагає аналізу їх обгрунтованості шляхом аудиторської перевірки, а також шляхом порівняння з витратами в аналогічних підприємствах і коригування з урахуванням раціоналізації цих окремих елементів собівартості.

2.3. Планування собівартості послуг

2.3.1. На другому етапі розрахунку тарифів формується планова собівартість як результат узагальнення всіх зазначених чинників.
Конкретний склад і розмір окремих статей собівартості залежить від виду послуги й особливостей технологічного процесу її виробництва і реалізації за методикою, викладеною в чинній Інструкції.
2.3.2. Планові витрати за кожною статтею собівартості, як зазначено вище, визначаються на основі використання нормативної бази (після її аналізу і необхідного коригування відповідно до реалізації нових технологічних процесів і заходів щодо ресурсозбереження), аналізу фактичних витрат, актів аудиторських перевірок (експертизи) тарифів, запланованих заходів щодо розвитку об'єктів житлово-комунального господарства, підвищення якості, надійності й екологічної безпеки виробництва.
При цьому необхідно оцінити потребу в ресурсах для реалізації заходів, що плануються, їх фінансуванні, в тому числі за рахунок фонду розвитку підприємства.
2.3.3. Таким чином, при плануванні собівартості, зокрема при розрахунку витрат за кожною її статтею, повинні враховуватися дві групи чинників:
- що знижують розмір тарифів (реалізація антивитратного механізму, заходів щодо ресурсо-, енергозбереження та ін.),
- що підвищують розмір тарифів (індекси цін та рівня інфляції, впровадження технологічних процесів, що підвищують якість обслуговування).
2.3.4. Планування собівартості при формуванні економічно обгрунтованого тарифу базується на оцінці собівартості одиниці послуги (її матеріального носія) в одиницях, характерних для кожного виду діяльності, згідно з чинною Інструкцією.
Для розрахунку собівартості одиниці послуги необхідно попередньо визначити собівартість реалізації загального обсягу послуг.
Планова собівартість одиниці послуги визначається розподілом загальної суми планових витрат на плановий обсяг послуг у натуральному виразі, розрахований виходячи з нормативів (лімітів) їх споживання і загальної кількості споживачів (по групах і категоріях), тобто:
,
де Сn1 - планова собівартість одиниці послуги;
Сзаг - загальна сума планових витрат (собівартість виробництва і реалізації загального обсягу послуг);
Qi - обсяг споживання і категорії споживачів;
- сума.

2.3.5. Собівартість реалізації загального обсягу послуг визначається як сума витрат за кожною статтею собівартості. Нижче наведені рекомендації з розрахунку планових витрат у розрізі основних статей собівартості.
Планові витрати на матеріали, паливо, електроенергію й інші прямі витрати залежать від обсягу виробництва матеріального носія послуги (підйому води, виробництва теплової енергії), що складається в результаті розрахунку необхідного обсягу реалізації послуг споживачам, витрат і втрат матеріального носія послуги.
Таким чином, скорочення обсягів реалізації ресурсів (шляхом впровадження системи обліку їх споживання), скорочення втрат, неврахованих витрат і витрат на власні потреби (за рахунок заміни зношених фондів, реалізації інвестиційних проектів, спрямованих на удосконалення технології, інших заходів) повинно привести до зниження витрат на матеріали, паливо, електроенергію тощо, які змінюються пропорційно обсягу вироблених послуг.
У зв'язку з цим плануванню собівартості повинна передувати розробка виробничої програми підприємства. Основою цієї програми є розрахунок необхідного обсягу реалізації послуг у натуральному виразі з урахуванням:
- заходів щодо удосконалення технології, заміни зношених фондів та інших, спрямованих на скорочення втрат матеріального носія послуги в процесі його виробництва і транспортування до споживача;
- прогнозу результату від впровадження системи обліку споживання ресурсів;
- встановлення приладів обліку, забезпечення їх обслуговування і перевірки;
- використання показань приладів обліку при розрахунках із споживачами за двоставочними тарифами.
2.3.6. Витрати на матеріальні ресурси, що використовуються для технологічних цілей, визначаються виходячи з норм витрат кожного конкретного виду матеріалів на основі чинних відомчих нормативів, планового обсягу виробництва послуг і цін за одиницю матеріального ресурсу.
2.3.7. Розрахунок витрат на оплату праці повинен грунтуватися на галузевій тарифній угоді, аналізі чисельності персоналу підприємства, зіставлення її з чисельністю працюючих на підприємствах-аналогах, а також з укрупненими показниками, наприклад чисельності працівників на 1000 жителів, що обслуговуються.
При визначенні витрат на оплату праці, що мають значну питому вагу в собівартості житлово-комунальних послуг, важливим для аналізу є показник, який характеризує середню заробітну плату на підприємстві.
Для гарантованого кадрового забезпечення галузей життєзабезпечення і подолання відтоку кваліфікованої робочої сили заробітна плата на підприємствах житлово-комунального господарства повинна бути, як правило, не нижче середньої по населеному пункту.
Розрахунок витрат на оплату праці повинен грунтуватися на галузевій тарифній угоді з урахуванням чинних нормативних актів.
Більш детальне планування заробітної плати по підприємству в цілому і заробітної плати кожної категорії працівників проводиться керівниками підприємств, що надають житлово-комунальні послуги.
2.3.8. Амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів визначаються на підставі чинних норм амортизаційних відрахувань і балансової вартості основних засобів.
При плануванні витрат на амортизацію основних засобів особлива увага повинна бути приділена їх переоцінці відповідно до реальної вартості.
2.3.9. Планування витрат на аварійно-відбудовні роботи здійснюється виходячи з аналізу фактичної надійності роботи об'єктів житлово-комунального господарства:
- інтенсивності відмов за рік у розрахунку, наприклад, на 1 млн. грн. балансової вартості основних засобів;
- сталість їх роботи - середнього часу ліквідації однієї аварії (годин);
- можливого підвищення надійності й сталості роботи об'єктів у результаті заміни зношених фондів і проведення інших заходів.
Детальний розрахунок витрат слід виконувати згідно з Інструкцією.
2.3.10. Витрати на покупну продукцію (воду, тепло, електроенергію) включаються до собівартості послуг у тих випадках, коли підприємство не має достатніх потужностей для виробництва матеріального носія послуги.
Включення цих витрат до собівартості послуг значно впливає на рівень економічно обгрунтованого тарифу.
Витрати на оплату продукції, що купується на стороні, плануються на підприємствах водопровідно-каналізаційного, теплового господарств виходячи з планового обсягу реалізації послуг, наявності власних потужностей, що забезпечують цей обсяг, відсотка втрат і неврахованих витрат при передачі продукції підприємствам комунального господарства, а також тарифів на зазначену продукцію.
При цьому розрахунок витрат здійснюється окремо з кожним постачальником з урахуванням обсягу продукції, що закуповується, і тарифу на неї.
Планування цехових і загальноексплуатаційних витрат здійснюється на основі аналізу фактичних даних, їх динаміки за ряд років і змін, що намічаються в плановому періоді за статтями, передбаченими Інструкцією.
2.3.11. До собівартості житлово-комунальних послуг, а відповідно, і до економічно обгрунтованих тарифів не повинна включатися оплата робіт, що мають непостійний характер і виконуються за бажанням громадян. Оплата такого роду послуг повинна робитися окремо за додаткову плату (поточний ремонт квартир за заявками громадян, заміна санітарно-технічних виробів за бажанням громадян або зроблених непридатними з їхньої вини тощо).
2.3.12. Основним методом перевірки розрахунку планової собівартості контролюючими органами є ретельний аналіз та аудит складових собівартості.

3. Планування прибутку

3.1. Важливим етапом формування економічно обгрунтованих тарифів є визначення прибутку (рівня рентабельності).
З цією метою до економічно обгрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги включається складова, що забезпечує часткове відшкодування витрат на капітальний ремонт, реконструкцію або нове будівництво об'єктів комунального призначення (відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"), та складова для покриття боргових зобов'язань підприємств житлово-комунального господарства з оплати відсотків за кредит і повернення ресурсів, запозичених на розвиток і ремонт об'єктів інженерної інфраструктури у формі середньо- і довгострокових кредитів або випуску муніципальних позик, а також сплати встановлених державою обов'язкових податків і зборів, які здійснюються за рахунок прибутку.

3.2. У цих умовах розмір прибутку, а відповідно, і рівень рентабельності повинні визначатися сумою коштів, необхідних для забезпечення розвитку об'єктів житлово-комунального господарства, тобто розраховуватися самими підприємствами при обгрунтуванні тарифів та їх узгодженні з місцевим органом державної виконавчої влади та органом самоврядування.

3.3. Вихідною базою для розрахунку прибутку повинні слугувати план (програма) розвитку об'єктів житлово-комунального господарства, складений, як правило, на два - три роки.

3.4. До плану розвитку включаються заходи щодо реалізації інвестиційних проектів, спрямованих на удосконалення технології, розвиток потужностей, реконструкцію об'єктів, автоматизацію і диспетчеризацію, ресурсозбереження (скорочення втрат води, тепла тощо), підвищення екологічної безпеки і надійності шляхом заміни зношених фондів і т. ін.

3.5. У плані розвитку і попередніх йому техніко-економічних обгрунтуваннях визначаються витрати на здійснення кожного заходу, включаючи потребу в інвестиціях, у коштах для повернення кредитних ресурсів (виділяючи ту частину, що фінансується з прибутку).

3.6. Кожний інвестиційний проект, що враховується в плані (програмі) розвитку, повинен бути обгрунтований техніко-економічними розрахунками або бізнес-планом, що підтверджує ефективність передбачуваних вкладень, які характеризують джерела інвестиційних ресурсів, строки і порядок повернення кредитів.

3.7. План розвитку підприємства повинен бути реальним, у першу чергу з точки зору можливості його фінансування за рахунок прибутків підприємства, у тому числі отриманих від оплати послуг безпосередньо споживачами.
Збільшення частки підприємства житлово-комунального господарства у фінансуванні проектів розвитку повинно здійснюватися з урахуванням прогнозованих темпів переходу на повну оплату житла і комунальних послуг населенням, що також повинно бути погоджено з органом місцевого самоврядування.

3.8. Для реалізації проектів розвитку, які забезпечують виконання плану (програми), на підприємстві житлово-комунального господарства формується фонд розвитку, що включає до свого складу амортизацію, і фонд накопичення, сформований з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.
Необхідний розмір прибутку, що враховується при формуванні економічно обгрунтованого тарифу, визначається у такий спосіб:
Пн = ФР - А,
де Пн - частина прибутку, що спрямовується у фонд накопичення;
ФР - фонд розвитку підприємства житлово-комунального господарства, необхідний для реалізації плану (програми) розвитку;
А - амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів та їх ремонт (у порядку, передбаченому Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств").

3.9. До переходу до беззбиткового режиму роботи підприємств житлово-комунального господарства з метою підтримки сталої роботи у фінансуванні їх розвитку беруть участь місцеві органи державної виконавчої влади та органи самоврядування.
Фінансування дорогих проектів розвитку (будівництво очисних споруд, джерел теплопостачання) і в перспективі буде здійснюватися за участю коштів державного та місцевого бюджетів, що повинно бути враховано при розробці і затвердженні плану розвитку, розміру прибутку і рівня рентабельності підприємств житлово-комунального господарства.

3.10. Необхідно контролювати можливе зростання тарифу за рахунок фінансування розвитку.
Повинен встановлюватися розмір прибутку, що спрямовується у фонд накопичення.

3.11. Інша складова, що враховується при визначенні розміру прибутку і рівня рентабельності, є фонд споживання підприємства, котрий формується з прибутку, який залишається в його розпорядженні.
Потреба в ресурсах, що направляються в фонд споживання, має бути визначена з розрахунку можливих виплат відповідно до чинного законодавства.

3.12. Сума фондів накопичення і споживання визначає загальний розмір прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства:
Пф = Пн + Пс.

3.13. Далі, з урахуванням чинного податкового законодавства, визначається розрахунковий обсяг коштів, необхідних для сплати податків із прибутку, які відповідно до чинного законодавства не відносяться на собівартість.

3.14. Загальний плановий прибуток - це сума прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, і прибутку, що спрямовується на сплату податків у бюджети різних рівнів.
Плановий розмір рентабельності при формуванні економічно обгрунтованого тарифу на кожний конкретний вид послуг визначається як відношення загальної суми планового прибутку до повної собівартості загального обсягу запланованих послуг, прийнятого при формуванні економічно обгрунтованого тарифу, тобто:
Р = П / С,
де: П - загальна сума планового прибутку;
С - повна собівартість загального обсягу зроблених послуг;
Р - рентабельність.

4. Нормативна база розрахунку та диференціації тарифів

4.1. Формування економічно обгрунтованих тарифів повинно грунтуватися на нормативній базі, що відповідає сучасним умовам господарювання.
Однак, як свідчить практика, більшість нормативів витрат, що використовують підприємства при розрахунку собівартості послуг, недостатньо орієнтовані на умови й особливості конкретних підприємств житлово-комунального господарства.

4.2. Найбільший вплив на розмір тарифів мають такі ціноутворюючі чинники:
- містобудівні особливості населеного пункту (в першу чергу щільність населення, протяжність мереж, що припадає на одиницю матеріального носія послуги);
- рівень благоустрою житлового фонду;
- потужність підприємства і рівень її використання;
- особливості технологічного процесу виробництва послуги, обробки її матеріального носія;
- види і технологічні схеми доставки матеріального носія та ін.
При цьому вплив кожного з цих чинників повинен розглядатися в межах муніципальних утворень, розташованих в одному регіоні.

4.3. Оплата послуги як товару, що має визначені споживчі властивості, повинна відповідати не тільки її кількісним параметрам, а й якісним. У першу чергу це стосується тарифів на утримання і ремонт житла.
При цьому, як правило, витрати з обслуговування (у першу чергу ремонту) житлового фонду тим вищі, чим гірший його стан, а отже, і споживчі властивості.
Водночас диференційовані тарифи на оплату житла повинні встановлюватися в зворотній пропорції до реальних витрат, тобто обслуговування гіршого за якістю житла повинно оплачуватися громадянами за більш низькими тарифами.
Це стосується і диференціації плати за оренду житлового приміщення (після прийняття нового Житлового кодексу України).

4.4. Необхідно зважати, що загальний розмір оплати повинен відповідати реальній потребі підприємства житлово-комунального господарства у проведенні всіх видів робіт для забезпечення гарантованого обсягу і якості послуг для споживачів.
Рівень тарифів на житлово-комунальні послуги в розрахунку на 1 кв. м загальної площі житла для кожного муніципального утворення визначається за формулою:
,
де i - індекс виду діяльності ЖКГ (розглядаються 5 видів діяльності: утримання і ремонт житла, водо-, теплопостачання, водовідведення, гаряче водопостачання);
i - обсяг споживання і-го виду послуг на 1 люд.;
Ti - економічно обгрунтований тариф для муніципального утворення на i-тий вид послуги;
- загальна площа житла на 1 людину в муніципальному утворенні;
- сума.

4.5. Основою для встановлення коефіцієнтів, що збільшують або зменшують квартирну плату порівняно з базовим рівнем, є перелік окремих споживчих властивостей, що характеризують:
- споживчі якості району (розвиненість соціальної інфраструктури, віддаленість від центру, транспортна доступність тощо), тобто чинники, які характеризують, по суті, вартість землі в даному районі;
- споживчі якості будинку (матеріал стін, рівень зносу, рівень благоустрою, наявність ліфта, сміттєпроводу та ін.);
- споживчі якості квартири (поверх, площа кухні, наявність допоміжних приміщень, висота стелі тощо).
Зазначені споживчі властивості визначаються на основі експертних оцінок і узагальнення даних про попит на житло на вторинному ринку (при його купівлі або обміні), що значною мірою відбивають суспільну оцінку якості житла.

4.6. Для визначення тарифу на утримання і ремонт житла для житлових будинків, що мають різні споживчі якості, необхідно провести його диференціацію. Вплив цих чинників на розрахунок тарифу здійснюється з використанням коригуючих коефіцієнтів для різних типів будинків, що значно спрощує процедуру розрахунку.
При визначенні рівня оплати житла рекомендується користуватися Єдиним класифікатором житлових будинків залежно від якості житла та наявного інженерного обладнання, затвердженим наказом Держбуду України від 30.09.98 № 215.
При цьому треба використовувати такі коефіцієнти залежно від класу будинку:
1 клас - к = 1,3;
2 клас - к = 1,15;
3 клас - к = 1,0;
4 клас - к = 0,9;
5 клас - к = 0,8;
6 клас - к = 0,7.

4.7. При вирахуванні фактичних значень коригуючих коефіцієнтів необхідно скласти в межах житлового утворення, в якому проводиться диференціація, перелік наявного житлового фонду згідно з класифікатором і обрахувати середньовиважене значення коефіцієнта, що відповідає найбільш типовій забудові, яка має бути прийнята за базу.
Для цього визначається частка житлового фонду кожного класу і перемножується на відповідний коефіцієнт, наведений в п. 4.6. Сума цих додатків визначить середньовиважене значення коефіцієнта для даної забудови. Фактичне значення коригуючого коефіцієнта для кожного класу житла визначиться як частка від ділення відповідного коефіцієнта з п. 4.6 на середньовиважений. Сума додатків значень коригуючих коефіцієнтів на частку кожного класу житла в межах утворення повинна дорівнювати 1.

5. Особливості формування тарифів в умовах конкурсного відбору для надання послуг та використання двоставочних тарифів

5.1. У підгалузях житлово-комунального господарства, де відповідно до Програми демонополізації договори на обслуговування формуються на основі конкурсного відбору, економічно обгрунтовані тарифи встановлюються в такій послідовності:
- на першому етапі, також як і для підприємств-монополістів, на основі експертизи чинних тарифів, планування складових витрат і прибутку визначається стартовий рівень тарифу, що встановлюється як максимальне значення для учасників конкурсу;
- стартовий рівень тарифу доводиться до учасників конкурсу;
- на другому етапі аналізуються пропозиції підприємств-учасників за рівнем тарифу, і в результаті проведення тендера (конкурсу) визначається тариф, запропонований переможцем, і фіксується як значення тарифу на термін, визначений договором;
- до величини тарифу на будь-якому етапі можуть за нормативом включатися витрати, пов'язані з реалізацією договірних стосунків щодо надання додаткових послуг, які не входять до собівартості згідно з чинною Інструкцією.

5.2. Підприємства і організації, які здійснюють роботи з надання житлово-комунальних послуг за результатами конкурсу, працюють на основі їх договорів з місцевими органами державної виконавчої влади та органами самоврядування (чи іншими замовниками).
Договори повинні складатися відповідно до положень, визначених умовами тендера, а також передбачати такі обов'язкові умови:
- відображення специфіки конкретної ланки роботи та її взаємозв'язок з іншими і суміжними службами і підприємствами з надання послуг;
- періодичність перевірок замовником діяльності підприємств з виконання умов договору та їх готовність до подальшої роботи. Шляхи і напрями термінових дій замовника, які можуть бути застосовані в разі необхідності;
- можливість взаємопогодженого коригування рівня тарифів залежно від рівня інфляції та чинного законодавства, яке впливає на цей рівень;
- довгостроковість договору і можливість його розірвання не інакше, як у судовому порядку. Переважне право цих підприємств на продовження договору в разі безумовного виконання його умов протягом попереднього терміну.

5.3. Рівень тарифів, затверджений після завершення конкурсу, доцільно публікувати для того, щоб і потенційні замовники робіт, і підрядники могли прогнозувати свої запити відповідно до наявних можливостей, а також для того, щоб тарифи на житлово-комунальні послуги були прозорими для населення.

5.4. Використання двоставочних тарифів на послуги теплопостачання (а в подальшому й інших) має певні особливості. Собівартість послуг розраховується згідно з чинною Інструкцією, а розподіл складових витрат між умовно-постійною частиною та умовно-змінною відображається в Правилах розрахунку двоставочного тарифу на теплову енергію.
Розподіл прибутку рекомендується виконувати таким чином, що кошти, які передбачаються для фонду накопичення, додаються до умовно-постійної частини і сплачуються споживачем рівномірно протягом усього року, а кошти, що передбачаються для фонду споживання, додаються до умовно-змінної частини витрат при формуванні ставки тарифу і сплачуються згідно з показниками приладів обліку або розрахунковим методом тільки в період споживання.


Информация о документе
Формат: DOC

Скачали: 611


Похожие документы

Рекомендуем купить термотрансферный принтер.
Генерация: 0.36 сек. и 7 запросов к базе данных за 0.008 сек.